Днями в засобах масової інформації з'явилися публікації з приводу висловленого 23 квітня 2014 року Верховним Судом України правового висновку у справі про продаж з прилюдних торгів іпотечного майна.
Ці повідомлення в окремих випадках спотворюють правову позицію суду та безпідставно покладають на Верховний Суд України відповідальність за зміни в законодавстві, які регулюють порядок реалізації предмета іпотеки, що на думку окремих правників призводить до знищення закладеної банку нерухомості та зубожіння населення.
У зв'язку з цим вважаємо за необхідне зауважити наступне.
Відповідно до Закону України "Про іпотеку" та ст. 589 ЦК України у разі невиконання боржником зобов’язання забезпеченого нерухомим майном іпотеко держатель має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.
Таким чином, іпотекодержатель отримує право на звернення стягнення на предмет іпотеки не з моменту укладення договорів кредиту чи іпотеки, а тоді, коли боржник не виконує своїх зобов’язань за кредитним договором.
Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки та реалізація предмета іпотеки з прилюдних торгів здійснюється в межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 41 - 49 Закону України «Про іпотеку» та Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5.
Оскільки правовідносини з реалізації іпотечного майна у справі, яка переглядалася Верховним Судом України, виникли після 16 жовтня 2011 року (після внесення законодавчим органом до ст. 49 Закону України «Про іпотеку» змін, які дозволяли здійснювати треті прилюдні торги зі зменшенням початкової ціни предмета іпотеки до 50%), то суд на підставі ч. 3 ст. 2 ЦПК України дійшов висновку про застосування до цих правовідносин норми ст. 49 Закону України «Про іпотеку» в редакції, яка діяла на час здійснення прилюдних торгів.
Та з огляду на те, що підставою виникнення правовідносин у справі був не кредитний договір, а настання певної події (невиконання зобов’язань), передбаченої іншим договором – договором іпотеки, Верховний Суд України зробив висновок про те, що п. 2 Прикінцевих положень Закону № 3795 – VI, згідно з яким дія цього Закону не поширена на кредитні договори, укладені до 16 жовтня 2011 року, до спірних правовідносин не застосовується.
_03_03.png)
